Греческая колонизация северного Причерноморья

Поперше, грецькі поліси були незалежними від метрополій.

Подруге, місцеві племена ніколи не були залежними від грецьких полісів. Греки селились тільки на незайманих теріторіях. Саме від часів Грецької колонізації два світи – античний та варварський вступають у тісні торгівельні та культурні відношення. У степ надходили мистецькі вироби майстрів Греції, Боспору, Ольвії : бронзові, золоті, срібні прикраси, ужиткові предмети, парадний посуд. Зі степу греки отримували : скот, рабів, зерно.

Антична культура мала великий вплив на культуру скіфів.

Античні традиції будування, вживання їжі були поширені серед скіфів. Карта грецької колонізації Північного Причорномор ’ я. Ніконій Перші античні поселення в Нижньому Подністров ’ ї виникають у другій половині VI ст. до Н.Х., ближче до його кінця, на лівому березі лиману. Серед них відзначається своїм міським характером забудови поселення біля сучасного с.Роксолани. За античними джерелами, це був Ніконій, котрий згадується у Псевдо-Скілака, Псевдо-Арріана, Страбона та Птоломея. Сільські поселення цього часу розташовані переважно на півноч від Ніконія. Нині відомо близько десятка цих поселень. Увесь комплекс матеріальної та духовної культури їх мешканцев свідчить про елінське походження колоністів.

Велика кількість знахідок іонійського виробництва дає підстави вважати, що Ніконій був заснований вихідцями з району Мілету або власне з самого міста. У Ніконії на незначній площі розкопано залишки оборонної стіни, напівземлянкових помешкань, окремі приміщення житлових будинків.

Частину міста знищенно лиманом. Міський характер забудови Ніконія, наявність сільської округи свідчать про те, що місто напевно мало статус поліса. Це підтверджує також той факт, що другий міський центр Нижнього Подністров ’ я, Тіра, судячи з браку там культурного шару другої половини VI ст. до Н.Х., очевидно, був заснований пізніше від Ніконія. Тобто Ніконій був єдиним міським центром у цьому районі впродовж декількох десятків років. Ніконій у другій половині VI ст. до Н.Х. був невеликим містечком. Його теріторія навіть на етапі розквіту становила не більше 6-7 га.

Забудова міста складалася переважно із землянок та напівземлянок, які слугували житлом грецьким поселенцям. У VI ст. до Н.Х. Ніконій не мав оборонних укріплень, що свідчить про мирні стосунки із сусідніми племенами. Ніконій рано встановлює тісні торгівельні відносини з іншими античними містами, зокрема з Істрією, Ольвією та з острівними центрами : Хіосом, Лесбосом, Фасосом тощо. З другої половини VI ст. до Н.Х. починається і дедалі зростає імпорт з Аттіки, що свідчить про зміцнення зв ’ язків з Афінами. З Афін до Ніконія надходить у великій кількості й ассортименті столовий керамічний посуд, різні прикраси, терракотові скульптурні зображення, пастові буси, фінікійське скло, а також олія та вино в амфорній тарі. Основою добробуту населення було сільське господарство. Ремісницька діяльність не виходила за межі хатних ремесел. Із середини V ст. до Н.Х. у Ніконії відбувається перехід до звичайного грецького наземного будівництва.

Зводяться захисні споруди. На рубежі першої та другої третин V ст. припиняється життя на поселеннях сільської округи.

Побутує думка, що в 437 р. до Н.Х. під час експедиції Перікла в Понт Евксінський до складу Афінського морського союзу ввійшли Тіра з Ніконієм Розквіт Ніконія в останній третині І V ст. до Н.Х. припинився. Це пов ’ язують із походом Зопіріона – полководця Александра Македонського – проти скіфів або з просуванням у Добруджу царя Атея. ТІРА Найбільш значним античним містом у Нижньому Подністров ’ ї була Тіра. Від залишків міста зберіглося небагато : частину його знищено лиманом, частину при будівництві середньовічної фортеці. Розкопано нині тільки одну ділянку площею 0,5 га, де знайдено залишки вулиць, житлових будинків, захисних стін та башт, що датуються часом від VI ст. до Н.Х. до середини І V ст. до Н.Х. Археологічні знахідки дають підстави вважати, що Тіра була заснована вихідцями із Мілета. На першому етапі навколо міста на правому березі лиману жодних сільських поселень не було.

Виходячи з того що на цей час вже вснує Ніконій із власною сільською округою, поселення якої розташовані на лівому березі лиману, ймовіино припустити, що рання Тіра мала значну торгівельну спрямованість. Про це свідчить значна кількість парадного столового керамічного посуду, а також амфор, які знайдено в ранніх культурних шарах Тіри. У цей час Тіра активно торгувала з Хіосом, Іонією, Істрією, а з V ст. до Н.Х. починається імпорт з Аттіки.

Потреби ж міста в сільскогосподарській продукції могли цілком задовольнятися за рахунок приміської округи та округи Ніконія. Тіра як місто V ст. нам не відома, але значно більші відоиості про Тіру часів розквіту. Досліджені залишки дають підставу вважати, що Тіра в цей час має типовий для античного міста вигляд. Тут зводяться звичайні для Греції наземні сирцево-кам ’ яні житлові будинки із внутрішніми дворами, зводяться фортечні мури.

Знайдені архітектурні деталі, що свідчатьпро наявність ордерних споруд. Відомі також залишки мармурової скульптури бика, Деметри, Афродіти. Площа міста сягала 6-12 га, а кількість населення – 2-4 тис. чоловік.

Навколо Тіри на правому березі лиману з ’ являються нечисленні сільські поселення. У другій чверті І V ст. до Н.Х. починається карбування власної монети із зображенням на аверсі голови Геракла, голови божества Тіраса і голови Деметри. На реверсі – бика або голови коня.

Карбування монет, а також знахідка почесного декрета на честь невідомого громадянина Тіри, де згадуються Рада, народ, колегія архонтів, свідчать про те, що Тіра вже стала повноцінним демократичним полісом.

Основою добробуту Тіри на цьому етапі було сільське господарство. Про це свідчить зображення на тірських монетах, які були в обігу від останньої третини І V ст. до Н.Х. по другу третину ІІI ст. до Н.Х. Реміснича діяльність пов ’ язана головним чином із будівельною справою та хатніми ремеслами.

Поширеною була торгівля як із середземноморськими центрами : Фасосом, Родосом, Аттікою, Кізіком, так із чорноморськими центрами : Гераклеєю, Сінопою, Томами, Каллатісом, Ольвією, Херсонесом, містами Боспору. До середини І V ст. до Н.Х. олію та вино завозять переважно з Гераклеї, пізніше – із Сінопи та Фасосу, наприкінці І V ст. до Н.Х. розпочинається імпорт із Родосу. Нам невідомо якою мірою торкнулися Тіри найбільш значні події в Західному Причорномор ’ ї в І V ст. до Н.Х. У всякому разі у Тірі немає жодних слідів руйнувань, як це було у Ніконії. Але доля цього міста не могла значно відрізнятися від долі інших античних держав у Північного Причорномор ’ я, які в другій половині ІІІ ст. до Н.Х. вступають у затяжну військову та економічну кризу, пов ’ язану здебільшого з переміщенням навколишніх племен, що призводило до руйнації сільських округ.

Послаблення ролі сільського господарства в економіці міст було спричинено також погіршенням кліматичних умов – поступовим потеплінням і нарастанням десь на початку ІI ст. до Н.Х. посушливого клімату. У Тірі, як і в Ольвії, в середині ІІI ст. до Н.Х. припиняється життя на сільських поселеннях Нижнього Подністров ’ я. Тому місто втрачає економічну основу свого добробуту. Карта поселень на берегах Буго-Дніпровського лиману. ОЛЬВІЯ Освоєння греками – вихідцями з Мілета – Нижньобузького регіону відбувалося поступово. Після заснування поселення на Березанському півострові в другій половині V І I ст. до Н.Х. виникає ремісниче поселення, найімовірніше сезонне селище на узбережжі Ягорлицької затоки. У першій половині VI ст. до Н.Х. з ’ являються поселення на правому березі Буго-Дніпровського лиману до Ольвії і включно. Є досить вагомі підстави вважати, що колонізація була організованою тільки стосовно Березанського поселення, і в цьому ж випадку вона цілком могла мати торгівельний характер. Що ж до Ольвії, а тим більше її навколишніх поселень, то колонізація була, вочевидь, стихійною і мала аграрний характер. Поява ознак державності, що простежується археологічно, припадає в Ольвії на кінець третьої – четверту чверть VI ст. до Н.Х., при чому ці явища не збігаються з початком “класичної” урбанізації міста : з переходом дор сирцево-кам ’ яного будівництва, формування чіткої вуличної мережі. Такого формування Ольвія зазанала лише в першій чверті V ст. до Н.Х. Це дозволяє вирізнити в історії архаїчної Ольвії той час, коли вона ще не була ані містом, ані державою, а була просто поселенням.

Хронологічно він відповідає другій чверті – середині третьої чверті VI ст. до Н.Х. Поселення в той час розвивалося на теріторії Верхнього міста. Ця теріторія була забудована землянками та напівземлянками, які нічим не відрізнялися від інших поселень. Агори ще не було, але вже був західний теменос із культами Апполона Лікаря, Афіни та інших божеств. У політичному відношенні Ольвія навряд чи могла являти собою чітко оформлену структуру общинного типу.

Становище у регіоні та в Ольвії круто змінюється наприкінці третьої - в останній чверті VI ст. до Н.Х., коли ольвійське поселення набуває рис, властивих центрам державних полісних організацій, і через те з ’ являються підстави вважати 30-ті роки VI ст. до Н.Х. часом становлення Ольвійської держави.

Одночасно відбувається посилення аграрного освоєння регіону в цілому та узбереж Буго-Дніпровського лиману зокрема.

Процес освоєння регіону характеризується поступовістю, малою чисельністю колоністів у кожній групі та великою кількістю груп. Усе це свідчить про стихійність чи, щонайменше, про слабку організацію колонізаційного потоку в останній чверті VI ст. до Н.Х. Тільки наприкінці архаїчного часу з ’ являєтья певна державна регламентація.

Масштаб освоєння як сільських теріторій, так і самої Ольвії в останній чверті VI ст. до Н.Х. свідчить про те, що це реально могло відбуватися тільки завдяки великому припливу поселенців із Греції. Уже в архаїчний час у Нижньому Побужжі спостерігається певна соціальна та майнова диференціація, про що, зокрема, дізнаємося з листа жителя Березанського поселення вирізьбленного на свинцевій пластині. У листі іде мова про заможнього громадянина Ахіллодора, який мав маєтність та рабів, а також згадуються категорії вільних залежних або напівзалежних осіб.

Загалом соціальна структура населення Ольвії була типовою для античного світу.

Побутує думка, що спочатку Ольвіївська держава мала аристократичну форму правління. Про це свідчить наявність тут осіб, яких можна вважати аристократами за їхнім становищем. Це вже згаданий Анаксагор; Археанакс, який присвятив богові статую; Афіномандр; Тихон – син Гекатокла, який зробив багаті пожертви для ольвійського теменосу. Навіть у ці ранні часи багато ольвіополітів володіли писемністю, були знайомі з грецькою літературою, мистецтвом. Це засвідчують епіграфічні пам ’ ятки різних типів, знайдені у в Нижньому Побужжі. Багато знайдено під час розкопок й інших пам ’ яток писемності – графіті – на посудинах, а також на виробах із кістки та металу. Чи не більшість із них є присвятами різним божествам : вони містять імена богів або окремі літери цих імен. Тут згадуються Апполон, Ахілл, Зевс, Афіна, Гермес, Афродіта та ін.

Упродовж V ст. до Н.Х. торгівля з Грецією здійснювалася в старих напрямах де переважав обмін Хіосом, Самосом, Лесбосом, Клазоменою, Родосом. Із Самосу імпортували олію, смугастий посуд, теракоту, скульптуру, архітектурні деталі. З Клазомени – у певній кількості вино та розписний посуд. З Родосу імпортувався розмальований посуд. На початку іонійські міста втрачають свої позиції у зв ’ язку з поразкою Іонійського повстання та розгромом Малої Азії. Активізується діяльність Аттіки, особливо Афін.

Переважно масу товарів становив парадний посуд. Також знаходять теракоту, ювелірні вироби, скульптуру, зброю. У І V ст. до Н.Х. поліпшуеться торговля з Афінами, в ОльвіЇ знайдено п ’ єдестал для статуї з ім ’ ям відомого афінського скульптора Параксителя.

Послаблюється контакти з іонійськими центрами. Крім Хіосу продовжується торговля з Родосом (тепер імпортом було вино). Особливо тісними були зв ’ язки з Фасосом – чи найбільшим центром виноторговлі класичної та ранньоеліністичної Греції. Продукція, що йшла з Ольвії : зерно (Ольвія – за свідченням Геродота – посередник між скіфами-орачами і материковою Грецією). Ольвія також активно торгувала з варварами.

Характер знахідок і відсутність монет свідчили про те, що в торговлі з місцевим населенням переважав натуральний обмін. Греки одержували за свої вироби переважно продукти сільського господарства та промислів. Найбільш активні торгівельні стосунки припадають на V ст. до Н.Х. при чому спостерігається значне розширення експорту до осілих племен лісостепу. Сюди вивозили амфори, чорнолаковий посуд, прикраси, зброю. У богатих курганних похованнях золоті та срібні прикраси, предмети озброєння, вино в амфорах парадний посуд. Таким чином між Ольвією та скіфами у V ст. до Н.Х. налагоджуються тісні торгівельні стосунки.

Посилення відбувається в першій половині V ст. до Н.Х. адже од цього часу Ольвія вже створила економічний потенціал, який дозволив їй почати активний обмін зі скифами, як привізною так і своєю продукцією. У V ст. до Н.Х. Ольвія була великим полісом який вів активну торгівлю з полісами Егейського, Середземного та Чорного морей. БОСПОР ПОНТІЙСЬКИЙ Перше грецьке поселення в Північно-Східному Причорномор ’ ї яке поглинуло море, заснували вихідці з міста Клазомени, що в Малій Азії, наприкінці V ІІ ст. до Н.Х. поблизу міста Таганрог.

Недоброзичливість і небажання варварів налагоджувати торгівельні відносини, певно, через брак власних товарів спричинили розселення греків через 20-30 років після заснування Таганрогського поселення. Було обрано найбезпечніше та найвигідніше місце для заснування у 580-570 рр.

Першого поліса, яким став Пантікапей. Крім джерел питної води і родючої землі, зручної гавані та сировини для будівельних робіт і ремесел, бралася до уваги безпека поселення. Пантікапей містився на найвищій точці Керченського півострова – горі Мітрідат, звідкіля було добре видно навколишні землі і море.

Синхронно з цими полісом, але не пізніше другої чверті V І ст. до Н.Х., на відносно невеликих відстанях один від одного виникли ще кілька полісів : Німфей, Тірітака, Гермонасса та Кепій. Лідером масової колонізації був Мілет. Але деякі міста були засновані вихідцями з інших полісів. Так Фанагорія була заснована мешканцями іонійського міста Теоса, які, за Геродотом, залишили його після захоплення персами. Полісна система стала основною формою політичної, соціально-економічної та релігійно-культурної організації греків на Боспорі. До свого переселення вони не знали іншої державної структури. Поліс становив невідривну частину їхнього світогляду і свідомого розуміння власної діяльності в колективі куди входили тільки вільні громадяни – чоловіки.

Грецькі поліси на Боспорі, значно зміцнившись і розширивши економічну діяльність, наприкінці першої чверті V ст. до Н.Х. вступили в новий етап свого історичного розвитку. Зовнішньо політична ситуація в Північному Причорномор ’ ї зазаналарізких змін у зв ’ язку з появою войовничих скіфських номадів, які почали інтенсивно освоювати степові простори від Дону до Дунаю. Перед загрозою їхніх нападів греки на деякий час залишили сільські поселення, що становили головну економічну базу полісів.

Причому таке становище спостерігається у всіх регіонах Понту. Земля оброблялася поблизу міст, значно зросла господарська і торгівельна діяльність. З рештою це спричинило політичну, релігійну та економічну консолідацію окремих міст, а опісля і поступове, впродовж багатьох десятиліть, формування унікальної Боспорської держави. З “Історичної бібліотеки” Діодора Сицілійського відомо, що на Боспорі 42 роки царювала династія Археанактидів. За загальновизнаною хронологією, захоплення ними влади припадає на 480 р. до Н.Х. Саме з цього часу починається відлік історії Боспорської держави. Найвірогідніше вважати, що засновник роду Археанактидів походив з мілетської аристократії . Напади скифів продовжувалися в V ст. до Н.Х. Як свідчать археологічні дослідження, сліди значних пожеж і руй нувань першої чверті V ст. до Н.Х. зафіксовано на багатьох поселен нях і в деяких містах, зокрема на околицях Фанагорії і Мірмекії. В Пантікапеї знайдено спеціальну майстерню цього часу з виготовлен ня та ремонту зброї. Становище на Боспорі погіршувалося ще й тому, що взимку скіфи, як свідчить Геродот, переправлялися з приазовських степів через Керченську протоку в Синдіку. Якщо під час таких переходів вони і не нападали на греків, то брали з них, як показує подальший характер боспоро-скіфських відносин, обтяжливу данину. Таким чином внаслідок зростаючої небезпеки з боку номадів, а можливо, і деяких меотських угруповань, на Боспорі виникла загальна потреба воєнного об'єднання боспорських міст.

Перебуваючи в ото ченні войовничих племен і знаючи про розгром персами своєї метро полії, греки могли сподіватися лише на власні сили. Вони добре розумі ли значення згуртованості і взаємовиручки. На роль стратега за влас ною волею громадяни обрали Археанакта, який успадкував це ім я від свого предка і, можливо, обіймав посаду есимнета в Пантікапеї. Невідомо, чи всі поліси одразу увійшли до цієї оборонної федерації і які функції в ній виконував стратег. Але, судячи з подальшого розвитку подій, саме він, скориставшись якоюсь нагодою, став правити одно осібно.

Першими об'єктами експансії Археанактидів стали, очевидно, азіатські міста Боспору та землі найближчих до них синдо-меотських племен. Їх підкорення не тільки давало змогу розширити хори полісів і заспокоїти їхніх громадян, а й мати прибутки від господарської діяль ності місцевого населення . Ці правителі найкраще показали себе в організації оборони полісів, які входили до їхньої держави, та в сфері релігії, зокрема утвердженні культу Аполлона Ієтроса.

Насамперед за часів їхнього правління була збудована і укріплена Тірітакська оборонна система, яка складалася з насипного валу завдовжки близько 25 км і глибокого рову.

Такого типу споруда, звичайно, вимагала централізованого керівництва і участі великої кількості населення.

Можливо, що в найтяжчих роботах викори стовувалася праця захоплених у полон варварів. Гірітакський вал захи щав Пантікапей, що став столицею Боспору, Мірмекій, Тірітаку, Порфмій, а на азіатському боці — острови та миси з містами Фанагорія, Кепи, Гермонасса. Новий прохід через протоку в Синдіку скіфи пере несли ближче до Німфея, але згодом і він втратив свою ефективність. За Археанактидів близько середини V ст. до Н.Х. греки збудували великий храм Аполлона на акрополі в Пантікапеї. Він став загальнобос-порським центром культу верховного бога і заступником релігійної амфіктіонії. Археанактиди, — якщо не самі правителі, то представники їхнього роду, — традиційно виконували в цьому храмі обов ’ язки жерців. За розповідями того ж Діодора Сіцилійського знаємо, що після Археанактидів владу на Боспорі отримав Спартак і правив сім років. Згідно з даними сучасної історичної термінології та хронології, ним була започаткована нова династія — Спартокідів. яка царювала з 438 р. до 109 р. до Н.Х. Конкретна етнічна приналежність цього правителя, як і те, яким чином до нього перейшло правління, не відзначається жодним античним автором. Тому висловлюються різноманітні версії щодо його походження, а разом з тим і причин, як і чому він захопив владу. На наш погляд, Спартак (за боспорською мовною традицією — Спарток) походив із фракійського (малоазійського) царського роду і з'явився на Боспорі внаслідок династійного шлюбу з дочкою останнь ого Археанакида, який не мав синів як прямих спадкоємців. Владу він не завоював, а за Діодором Сицилійським, отримав.